Маршрут 15

Опис

День перший
Наш маршрут починається у селищі Привокзальне Валківського району (ст. Мерчик).
Повз автобусну зупинку їдемо до лісу. Під’їхавши до нього, беремо правіше: зліва від нас буде ліс, а справа приватні будинки. Через 400 м дорога поверне вліво, а через 200 м, на роздоріжжі, йдемо вправо. Виїжджаємо на асфальтовану дорогу, повернувши вліво. Через 1 км на перехресті повертаємо вправо, на іншу асфальтовану дорогу (йде донизу). Проїхавши нею приблизно 1 км, справа почнеться територія садиби Шидловських, що на околиці селища Старий Мерчик.
Після огляду палацо-паркового комплексу повертаємося на ту саму дорогу і спускаємося по ній до T-подібного перехрестя. Далі звертаємо вправо і рухаємося вулицею. Дорога біля ставка поверне лівіше і знову йтиме прямо (напрямок — західний). Незабаром потрапляємо на роздоріжжя, де асфальтована дорога піде вліво, а нам потрібно з’їхати прямо, на ґрунтівку. Проїжджаємо поле, далі рухаємося прямо — їдемо вулицею с. Добропілля.
Далі ґрунтівка веде до хвойного лісу. Зліва біля лісу можна звернути до ставка, щоб відпочити. Трохи далі буде галявина, проїжджаємо її і на роздоріжжі знову їдемо прямо вгору через хвойний ліс. На наступному роздоріжжі повертаємо вправо (орієнтир — стайня). Наш шлях пролягатиме красивим лугом.
Дорогою їдемо вгору до поля, де повертаємо вліво (зліва — посадка, справа — поле). Спускаємося вниз знову до ставка. Доїхавши до розвилки, потрібно повернути вправо, щоб проїхати вздовж вулиці с. Новий Мерчик. На наступному роздоріжжі в кінці вулиці дорога піде вправо, а через 100 м — вліво. Курс весь час тримаємо на захід.
Проїжджаємо повз приватні будинки по накатаній ґрунтівці. В кінці вулиці буде роздоріжжя, тут їдемо прямо, далі дорога поверне трохи вліво і якщо з обох сторін будуть сади, значить, ми на правильному шляху.
Незабаром ми потрапимо на чергову вулицю Нового Мерчика. За будинками зліва буде Олександрівське водосховище. Проїжджаємо повз нього, поки не доїдемо до листяного лісу. На роздоріжжі просіка йде в ліс, але ми повертаємо вправо і їдемо уздовж лісу і поля. Через 900 м після затяжного підйому звертаємо вліво (з обох сторін — поля).
Після тривалого спуску в’їжджаємо в с. Олександрівка і на T-подібному перехресті повертаємо вліво. Далі йдемо асфальтованою дорогою до роздоріжжя, де повертаємо вліво. Через 600 м — вправо, на піщану дорогу (уздовж хвойного лісу). За останнім будинком дорога поверне вліво. Слідуємо цією дорогою. Проїжджаємо повз хвойний ліс, і на роздоріжжі йдемо вліво, відразу переїжджаючи струмок. Через 100 м (напрямок — західний) біля самого лісу повертаємо вліво. Ця просіка також проходить краєм лісу. Південний напрямок просіки зміниться на західний.
Через 2 км в’їжджаємо на одну з вулиць селища Шарівка. В кінці вулиці на роздоріжжі повертаємо вправо і відразу, через 100 м, — вліво. Трохи проїхавши, потрапляємо на територію Шарівського маєтку. Тут можна прогулятися парком та навколо озер, піднятися сходами до самого замку, відвідати музей.

У архітектурі палацово-паркових ансамблів Харківщини Шарівка займає особливе місце — тут збереглися традиції садибної культури дореволюційної епохи.
Західноєвропейських рис садибний парк став набувати вже на початку ХІХ ст. Тоді ж був побудований прекрасний палац у псевдоготичному стилі, закладені тераси з широкими сходами, ставки.
Наприкінці ХІХ ст. власником Шарівки став цукрозаводчик Л. Кеніг. Він значно розширив і облаштував садибу, збудував низку споруд, реконструював парк. Композиційним центром парку є зведений на високому горбі двоповерховий замок-палац, до якого примикають строгі алеї. Тут можна погуляти на верхній терасі з її квітниками і великим фонтаном. Нижче, по схилу балки, розташовані ще три широкі тераси з парадними сходами. За ставком, піднявшись вгору стежкою, можна відпочити в тіні прекрасної липової алеї. До 2008 р. тут знаходився санаторій, а зараз йдуть реставраційні роботи.

Дорога від музею, що йде в південному напрямку через ліс та виводить нас на одну з вулиць селища. Через 500 м виїжджаємо на цю вулицю і беремо правіше. Далі буде піщана дорога, яка веде до самого с. Мирне.
За селом дорога стане асфальтованою, вона доведе нас до с. Мурафа. Строго дотримуємося західного напрямку, нікуди не звертаючи, поки не доїдемо до перетину з іншою асфальтованою дорогою (орієнтир — магазин). Продовжуємо рухатися прямо, з’їхавши на ґрунтівку. Далі виїжджаємо на асфальтовану дорогу і повертаємо вліво. Незабаром через 900 м основна дорога піде вліво, ми їдемо прямо. Орієнтовно через 4 км у хвойному лісі зліва від дороги буде дерев’яний плетений парканчик, за яким є стежка, яка веде до садиби Наталівка. Тут до наших дній збереглися Спаська церква, водонапірна вежа, стайня — відмінні місця для фотографування. Від’їхавши неподалік, можна зупинитися на нічліг.

У 1884 р. відомий цукрозаводчик і меценат Іван Герасимович Харитоненко заснував на березі р. Мерчик садибу, назвавши її на честь молодшої внучки Наталівкою. Були зведені витончений панський будинок, будинок економа, флігелі, різні службові приміщення (до наших днів збереглася водонапірна башта), розбито парк з рівними алеями і мальовничими лужками.
Автором цих оригінальних споруд вважають відомого архітектора О.В. Щусєва.
У Наталівці можна побачити ще одну роботу цього архітектора — Свято-Преображенський храм (Спаська церква). Богослужіння тут не проходили — невелика однокупольна церква з піщанику була побудована в 1913 р. для зберігання унікальної колекції ікон XII-XVIII ст. і давніх церковних реліквій. До речі, у Франції на середземноморському побережжі неподалік від Ніцци є церква, яку вважають точною копією цієї слобожанскої перлини.
У створенні Спаської церкви брали участь відомі майстри початку ХХ ст.: скульптори О. Матвєєв і С. Коненков (його скульптурою «Розп’яття» можна помилуватися біля південної стіни храму). На жаль, покриті штукатуркою фрески роботи художника О. Савінова, зникла мозаїка і середньовічні рельєфи.
Після проведених реставраційних робіт нині храм відкритий.

День другий
Продовжуємо маршрут від Спаської церкви стежкою на захід. Виїжджаємо на перехрестя, де потрібно вибрати північний напрямок. Їдемо прямо. Асфальтованою дорогою проїжджаємо с. Пильнянку. За селом з’їжджаємо на ґрунтівку (праворуч), по якій доїжджаємо до греблі. Переїжджаємо р. Мерла і доїжджаємо до посадки. На T-подібному роздоріжжі йдемо вліво. Незабаром почнуться житлові будинки с. Городнє. Дорога піде правіше.
Далі виїжджаємо на асфальтовану дорогу і повертаємо вправо. Через 1,5 км на роздоріжжі звертаємо вліво і спускаємося вниз. Через 450 м дорога піде вправо і доведе до «співаючих терас». Нижче можна спуститися до місцевого ставка.

На початку ХХ ст. схил яру, повернутий до сонця, був укріплений шістьма великими дугоподібними цегельними стінами, утворивши таким чином рівні майданчики. Стіни терас утворюють як би гігантський рефлектор, що збирає вдень сонячні промені, а закумульоване тепло зігріває тераси і вночі. Це створює специфічний мікроклімат, сприятливий для вирощування рідкісних і екзотичних рослин. Раніше тут вирощували карликові сорти різних плодових рослин, зараз росте яблуневий сад.
Свою назву «співаючі» споруда отримала завдяки акустичному ефекту —дугоподібна форма терас значно підсилює звуки, і тиха розмова в одному кінці тераси добре чутна на протилежній стороні на відстані 40-60 м. Розповідають, що Харитоненки (це саме ними був закладений цей чудо-сад) запрошували сюди багато відомих співаків того часу.

Далі продовжуємо їхати ґрунтвікою вздовж ставка на північний захід. Через 700 м буде джерело, після якого звертаємо до дамби. Проїхавши між ставками, ґрунтівка поведе нас вліво і виведе в поле, потім поверне правіше (уздовж лісу). Доїжджаємо до роздоріжжя, звідки будуть видні сади. Тут звертаємо вправо, а через 200 м — вліво (з обох боків будуть сади). На T-подібній розвилці знову йдемо вправо, далі ґрунтівка закінчиться і будуть розорані поля.
Пройшовши пішки 50 м до лісу, побачимо шлагбаум — тут починається одна з екостежок. Будуть розвилки, тримаємо курс прямо, поки не доїдемо до роздоріжжя, орієнтиром якого є стовпчик 42/66. Тут, повернувши вліво, просікою виїдемо на край лісу, до шлагбаума. Звернувши вліво на кам’янисту дорогу (стара козіївська дорога), доїжджаємо до роздоріжжя. Основна дорога піде прямо, а ми звертаємо вліво (орієнтир — шлагбаум). Далі їдемо між садами, які обгороджені парканами. За садами через 250 м наблизимося до воріт. Через них проїжджати не потрібно, справа в огорожі є отвір. На територію Краснокутського дендропарку можна заїхати і через центральний вхід, який знаходиться на 100 м правіше від воріт.

1654 р. козаки на околиці Червоного Кута заснували чоловічий монастир, що пізніше отримав імена святих апостолів Петра і Павла. У 1786 р. Петропавлівський монастир був закритий, а його землі і споруди відійшли місцевому поміщикові Н.А. Каразіну, молодший син якого в 1801 р., вийшовши у відставку, оселився в Основинцях.
Офіційною датою закладення дендропарку вважають 1809 рік. І.Н. Каразіну (а потім його синові І.І. Каразіну) вдалося акліматизувати багато видів дерев і чагарників, які раніше не росли в Україні, серед них — ялини, тополі, клени, платан західний, липа американська та ін.
1960 р. дендропарк був узятий під охорону держави, потім перетворений у дослідницьку станцію садівництва. Нині це пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Його можна оглянути як самостійно, так і у супроводі наукових співробітників станції. Не залишать байдужими відвідини так званого «Острова кохання», мальовничих ставків із витонченими містками, огляд печер колишнього козацького монастиря. На кожному кроці в парку зустрічаються дерев’яні скульптури — персонажі улюблених казок.

Оглянувши дендропарк, можна виїхати на основну дорогу (вул. Каразінська) і спуститися вниз, до центру Краснокутська, або проїхати вздовж озера (територія дендропарку), виїхати вгору, на вулицю, д звернувши вправо, також опинимося на вулиці Каразінській.
Після спуску на перехресті повертаємо вправо, а через 700 м — вліво. Перетинаємо міст через р. Мерла. Далі через 500 м від мосту по дорозі зліва від нас будуть альтанки. Цей ліс входить до складу Національного природного парку «Слобожанський». Тут також можна здійнити подорож однією з екостежок, якщо відразу за мостом повернути вліво на вул. Зарічну і проїхати кілька кілометрів до торф’яних боліт.
Далі знову виїжджаємо на трасу і, проїхавши хвойний ліс, на роздоріжжі їдемо прямо, до с. Бузове. Від нього через 8 км на роздоріжжі йдемо вліво, до с. Дублянка. Завершується наш маршрут на залізничному вокзалі у с. Водяне.