Маршрут 3

Опис

Маршрут починається на перетині проспектів Гагаріна і Ландау.
Рухаємося на південь по пр. Гагаріна. Приблизно через кілометр біля 16-поверхівок (справа) повертаємо вправо, на вул. Драгомирівську, що йде у південно-західному напрямку. Асфальтована дорога приведе нас до залізничної колії, яка, повернувши в південному напрямку, проходить повз станцію Безлюдівка. Проїхавши повз кілька промзон, попадемо на берег Підборівського озера (відоме як Ближня Безлюдівка). Далі рухаємося по берегу озера піщаною дорогою. Ґрунтівка, огинаючи озеро, повертає у східному напрямку. В кінці озера беремо вправо, до залізничного насипу та платформи «3-й км». Перетинаємо залізницю і біля водонапірної вежі виїжджаємо на асфальтовану вулицю. Рухаємося 300 м (на схід) до V-подібного роздоріжжя із зупинкою автобуса, де йдемо правіше. Через 500 м після з’єднання з вулицею Полуничною дорога набуде південного напрямку, а ще через 750 м виведе на перехрестя.
Продовжуємо рух (на південь) по вул. Полуничній, яка переходить у піщану дорогу. Вона виведе до платного пляжу зліва на березі Нагор’ївського озера (Дальня Безлюдівка). Зліва від дороги з’явиться бетонна огорожа, за нею — сосновий бір. Після бору продовжуємо їхати цією ж піщаною дорогою (напрямок — південно-східний). На роздоріжжі вибираємо основну дорогу, яка поступово буде звертати вліво, але зберігати загальний південно-східний напрямок. Через 1,2 км справа крізь дерева виднітимуться дачні ділянки. Минувши їх, виїжджаємо на перехрестя з асфальтованою дорогою, на якому звертаємо вправо.
Переїхавши по мосту через р. Уди, повертаємо вправо і потрапляємо до с. Гусина Поляна. Проїжджаємо повз магазин, за яким основна дорога повертає вліво. Їдемо далі сільською вуличкою на південний схід. Дуже скоро асфальтована вулиця перейде у піщану дорогу.
Після кладовища, розташованого на схилі справа від дороги, попадемо на Т-подібне перехрестя, де, звернувши вправо, опинимося в тунелі під високим залізничним насипом. Після тунелю відразу виїжджаємо на V-подібне роздоріжжя — беремо лівіше і йдемо на затяжний підйом у західному напрямку. Як тільки дорога знову вирівняється, потрапляємо до дачного селища.
На Т-подібному перехресті повертаємо вліво (напрямок — південний), на ґрунтівку, що йде вверх на виїзді з дачного селища. За ним справа від нас буде поле, а зліва — посадка. Після завершення підйому у вас з’являється можливість помилуватися панорамним краєвидом долини р. Уди (зліва). Для цього лише треба звернути, під’їхавши до краю обриву. Вдалині виднітиметься південна частина Харкова — це чудове місце для фото. Далі дорога йтиме уздовж посадки (справа), перериваючись на перехрестях.
Наш наступний орієнтир — бетонна дорога, яка починається біля газової станції. Її знайти легко: ґрунтівка, якою ми їдемо, виведе прямо на неї, а закінчиться вона на перехресті з асфальтом.
Далі, до с. Чемужівка, можна доїхати двома шляхами: по асфальту або частково польовими ґрунтовими дорогами. Асфальтована дорога починається від перетину бетонки і прямує в південно-східному напрямку. Більш мальовничою і вільною від машин буде ґрунтівка після закінчення бетонної дороги, що прямує уздовж лісосмуги на південь.
Через 4 км, на Т-подібному перетині лісопосадок і ґрунтівок уздовж них, повертаємо вліво (на схід). Ґрунтова дорога приведе нас до перетину з асфальтованою дорогою (І варіант), де, звернувши вправо, по асфальту ми скоро попадемо до місцевої школи, що знаходиться на перетині шляху Зміїв – Артюхівка. До речі, тут можна звернути у бік Змієва, звідки електричкою повернутися до Харкова.
Рухаємося на захід дорогою Зміїв – Артюхівка. Дорога виводить нас із с. Чемужівка на початок лісу. Проїжджаємо по асфальту до Чемужівського лісництва, розташованого справа від дороги, де звертаємо вліво, на ґрунтівку, що йде через ліс (напрямок — південний) у бік р. Мжа. Стежка проходить через заболочений луг, але проїхати можна скрізь (місцеві жителі стежать за цим). Крім основного мосту тут багато невеликих містків. Це не лише красиве, але й чудове місце для привалу і відпочинку.
За річкою їдемо вгору, беремо правіше і рухаємося в західному напрямку вулицею, що огинає с. Височинівку (до 2016 р. — Пролетарське). Вуличка плавно повертає на південь і виводить до перетину з асфальтованою дорогою. З одного боку — меморіал загиблим воїнам, з іншого — церква. Переїжджаємо асфальтовану дорогу і рухаємося піщаною вуличкою (напрямок — південний). Скоро двори закінчаться. Піщаною ґрунтовою дорогою, що підходить до краю соснового бору, продовжуємо рух на південь. Далі знову перехрестя з асфальтованою дорогою, а через 400 м, взявши лівіше на V-подібному роздоріжжі, виїдемо біля станції вивчення іоносфери.

Станція досліджень іоносфери була побудована у Зміївському районі наприкінці 1970-х років.
Комплекс станції складався з декількох антенних полів і гігантської параболічної антени діаметром 25 м, здатної випромінювати потужність близько 25 МВт. Тут можна побачити унікальні радари некогерентного розсіювання (Incoherent Scatter Radar) із найбільшою у світі зенітною дводзеркальною параболічною антеною діаметром 100 м і повноворотною параболічною антеною діаметром 25 м.
Комплекс дослідницьких засобів також включає короткохвильовий нагрівний стенд ефективною потужністю 300 МВт з антеною розміром 300 × 300 м для вивчення впливу потужного радіовипромінювання на іоносферну плазму.

Продовжуємо рух на південь тією самою ґрунтовою дорогою, якою приїхали. Вона приведе нас до глибокої балки. Спускаємося в балку і відразу піднімаємося з неї на край поля. Далі, набираючи висоту, їдемо у південному напрямку ґрунтівкою, яка йде між лісом (зліва) і просторими полями (справа). Виїхавши наверх, попадемо на Т-подібне роздоріжжя на краю лісу. Звертаємо вліво, продовжуючи рух уздовж лісу в східному напрямку. Віддалившись на ~100 м від краю лісу, виїжджаємо на перехрестя з ґрунтівкою, що йде уздовж лінії електропередач. Звернувши на неї вправо (на південь), а перед в’їздом до лісу — вліво, опиняємося в с. Гайдари.
На краю села ґрунтова дорога проходить повз кладовище і, повернувши, виходить на широку сільську вулицю. Звертаємо вліво з основної вулиці на бічну, що йде на схід. Через кілька дворів виїдемо з села, але скоро, проїхавши густу лісопосадку, виїдемо на перетин з асфальтованою дорогою Зміїв – Гайдари. Повертаємо вправо (напрямок — південний) і скоро потрапляємо назад до села. Рухаємося основною асфальтованою дорогою, що перетинає Гайдари. В кінці села повертаємо вліво, на захід (також по асфальту). Через 900 м біля покажчика «Park rost club» повертаємо на бетонну дорогу, що йде спуск до лісу. Подолавши балку, опинимося біля колишнього дитячого табору «Романтик».
Повернувши лівіше, огинаємо табір, залишаючи (справа) основні будівлі. Не доїжджаючи до кінця бетонки, звертаємо на ґрунтову дорогу (беремо лівіше, на схід), що занурюється в гущавину лісу. У лісі ґрунтівка відразу поверне правіше (на південний схід), почавши круто спускатися в чергову балку. Піднявшись з неї, дорога приведе на пагорб, до розкопок городища скіфського періоду, відомого як «Коропові хутори».
Звідси знову починається спуск, а далі, неабияк петляючи, ґрунтівка йде уздовж берега р. Сіверський Донець. Приблизно через 600 м на V-подібному роздоріжжі звертаємо на стежку, що прямує зліва. Скоро вона виведе на оглядовий майданчик на обриві над річкою. Від нього крутим, але коротким підйомом стежка виведе нас назад на ґрунтівку, по якій, рухаючись у південному напрямку, піщаною дорогою скоро попадемо в село Коропове і на Т-подібному перехресті виїдемо на асфальтовану дорогу, що йде селом.
Перетинаємо село, рухаючись у південному напрямку. З Т-подібного роздоріжжя в кінці села є кілька варіантів шляху до Козачої гори. Звернувши вправо, скоро вуличкою виїдемо на край лісу, до пам’ятника партизанам. У ліс веде крутий підйом ґрунтівкою (напрямок — північно-західний). Через 350 м на Т-подібному роздоріжжі звертаємо вліво, продовжуючи набір висоти.
На наступному Т-подібному роздоріжжі, як ґрунтівка почне втрачати висоту, повертаємо вліво. Через 200 м на Т-подібному роздоріжжі знову йдемо лівіше, рухаючись уже в північно-східному напрямку. Скоро накатана ґрунтівка приведе до перетину зі стежкою. Звертаємо правіше і виїжджаємо на оглядовий майданчик над Сіверським Дінцем.
Від нього рухаємося в північному напрямку стежкою, що веде до крутого спуску дерев’яними сходами (на околицю с. Коропове). Проїхавши на північний захід ґрунтівкою вулицею, що піднімається від річки, потрапимо на перетин із транзитною асфальтованою дорогою, якою ми нещодавно їхали до лісу.
На Козачу гору можна піднятися без велосипедів — для цього слід спуститися відразу на початок дерев’яних сходів, де, пристегнувши велосипеди, піднятися на оглядовий майданчик пішки.

Висока круча над Сіверським Дінцем на південній околиці села Коропове, з 60-метрової висоти якої відкриваються чудові види, названа Козачою горою, оскільки тут розташовувався козацький Миколаївський монастир (до наших днів збереглися лише руїни). Коли імператриця Катерина II у 1788 р. ліквідувала Запорізьку Січ, був знищений і монастир, в якому ховалося багато втікачів-козаків.
За легендою, козаки в чернечих рясах проривалися крізь ряди царських військ, що оточили монастир, і кидалися з берегової кручі в річку, намагаючись врятуватися вплав.
Зараз на горі встановлено пам’ятний хрест.

Транзитною асфальтованою дорогою перетинаємо Коропове в північному напрямку, а після повороту на Т-подібному роздоріжжі, яке проїхали з лісу від Гайдар, асфальт виведе до мосту через Сіверський Донець.
Далі по мосту проїжджаємо через річку. Звернувши вліво, рухаємося асфальтованою дорогою на північ. Через 2,8 км повертаємо вправо (напрямок — східний) біля покажчика «База відпочинку «Біле озеро».

Гомільшанські ліси — національний природний парк (з 2004 р.), що знаходиться у Зміївському та Первомайському районах Харківської області.
На його території є геологічні, геоморфологічні та гідрологічні пам’ятки природи. Козача гора належить до геоморфологічних пам’яток. Цікавими гідрологічними пам’ятками є озера-стариці (Біле та ін.), річкова затока Косач, болота. Тут представлено до 20 видів земноводних та плазунів, майже 130 видів птахів (деякі з них занесені до Червоної книги України).
У природному парку прокладено кілька пішоходних екологічних та краєзнавчих маршрутів, збереглося багато археологічних пам’яток.

Проїжджаємо повз базу. Асфальтована дорога закінчується, виїжджаємо на піщану дорогу, що йде просікою хвойного лісу (на схід). Через 2,7 км дороги виїдемо на перетин просік, де накатана дорога в східному напрямку перейде на слабку ґрунтівку. Через 300 м вона приведе на край лісу з чітко вираженою балкою, що слугує його межею. За балкою виднітиметься поле. Звертаємо по ґрунтівці в північному напрямку і, рухаючись уздовж цієї балки, через 360 м вийдемо до перетину траси Р-78 Зміїв – Балаклія (зліва — р. Зміїв, справа — с. Лиман, прямо — асфальтована дорога до с. Омельченки). Обираємо саме її (на північний схід). Через 5,5 км на в’їзді до с. Дачне перед залізничним переїздом звертаємо вліво. Звідси залишається близько 300 м до з/п «Будинок відпочинку», звідки електричкою можна доїхати до Харкова