Маршрут 5

Опис

Маршрут починається на перетині Мереф’янського і Карачівського шосе біля в’їзду в селище Бабаї.
В’їжджаємо в селище. Через 2,5 км після підйому від ставка на центральну площу перед Будинком культури повертаємо вправо, а потім вліво (по основній дорозі). Дорога веде на південний захід до виїзду з селища. Йдемо на тривалий підйом, на роздоріжжі приймаємо вліво — до с. Тимченки. Через 3,6 км потрапимо на Т-подібне роздоріжжя, до якого зліва підходить дорога із с. Хорошеве. Повертаємо вправо (справа буде поле, зліва — ліс).
Через 550 м після плавного повороту асфальтованої дороги вліво, а потім вправо звертаємо вліво, на ґрунтівку, що йде просікою. Цю дорогу активно використовують лісовози, які після дощів розбивають глибокі колії, тому, якщо бракує досвіду водіння велосипеда, варто продовжити рух асфальтованою дорогою Бабаї – Тимченки. Але просіка через Чорний ліс по-своєму цікава, і, якщо це можливо, продовжимо рух по ній.
Через 150 м на V-подібному роздоріжжі приймаємо вправо. Тримаємося просіки, після чого дорога вийде в поле і пролягатиме вздовж вигнутого дугою лісу. Через 340 м повертаємо вліво, у ліс (напрямок — південний), на ту саму просіку. Приблизно через 800 м, минувши кілька вирубок, просіка виведе на V-подібне роздоріжжя. Звертаємо правіше (напрямок — південно-західний). Приблизно через 500 м повертаємо вліво, знову дотримуючись південного напрямку. Невдовзі просіка виведе з Чорного лісу до поля. Польовою дорогою, зберігаючи південний напрямок, виїжджаємо до околиці с. Островерхівка.
На краю села на першому перехресті звертаємо вліво та прямуємо до перетину з асфальтованою дорогою. Повертаємо вправо, на асфальт, у напрямку до ферми і вишки мобільного зв’язку. Починається спуск, який завершується на березі мальовничого ставка (зліва). Виїжджаємо до перехрестя з дорогою Бабаї – Тимченки (з якої ми повернули в Чорний ліс), рухаємося по ній вліво (на південь), у бік с. Тимченки. Дорога йде серед лугів і хвойного лісу, автомобільний рух практично відсутній, тому спокійно можна насолоджуватися поїздкою і навколишніми краєвидами.
Перетинаємо залізничний переїзд, праворуч буде база відпочинку «Тимченки», де на березі найчистішої річки Харківщини Мжі можна відпочити.
Переїжджаємо два мости і заболочену долину річки, їдемо повз ферму до перехрестя з дорогою Т-2102, де повертаємо вправо. Через 750 м на північний захід по дорозі Т-2102 йдемо вправо, у просвіт лісопосадки, за якою розташована конюшня. Тут можна помилуватися кіньми, а при бажанні заздалегідь ще й замовити прогулянку верхи.
Оглянувши конюшню, повертаємося до залізничного переїзду біля с. Тимченки, відразу за ним повертаємо вправо (на схід). Розбита дорога через сосновий бір веде до с. Миргороди. Проїжджаємо селом по асфальтованій дорозі. Ближче до кінця села звивиста асфальтована дорога перейде в піщану.
Біля лісу основна дорога йде на підйом і повертає в південному напрямку. Як тільки вона піде на спуск, повертаємо вліво (на південний схід), на піщану дорогу, яка заглиблюється в сосновий бір. Приблизно через 500 м піщана дорога через сосняк вийде до кількох будівель, на роздоріжжі біля яких повертаємо вправо, дотримуючись південно-східного напрямку, який виведе нас із бору знову до околиці с. Миргороди.
Проїхавши 200 м невеликою вуличкою, знову заїжджаємо в сосновий ліс, продовжуючи рух у південно-східному напрямку, ігноруючи ліве відгалуження на V-подібному роздоріжжі через 100 м від краю лісу. Ця піщана дорога приблизно через два кілометри приведе нас до маленького села Реп’яхівка. У центрі села на пагорбі розташована колишня садиба поміщика, якому колись належало це село. Були зроблені спроби її відновити, однак відреставровано лише дах старовинного будинку, який нині перебуває в запустінні.
Далі починається найбільш складна ділянка шляху, яка проходить піщаними дорогами серед соснових лісів.
Огинаючи садибу, їдемо в ліс на північний схід. Через 450 м після в’їзду в ліс повертаємо на перехресті ґрунтових доріг вправо (на схід), перетинаючи пересихаючий струмок. Ще через 300 м після ледь помітного містка через річку Борова на V-подібному роздоріжжі приймаємо вліво (на північний схід). Слід знати, що далі на південний схід проходить найбільш пряма піщана дорога до с. Артюхівка, але вона дуже сильно розбита лісовозами. Ми оберемо дещо кращу дорогу, яка проходить північніше, але робить петлю. Стан піщаних доріг часто змінюється залежно від погоди і руху транспорту, тому слід мати на увазі, що значну частину шляху нам, ймовірно, доведеться пройти пішки.
Від роздоріжжя біля містка через р. Борова рухаємося, поступово піднімаючись вгору (на північний схід). Через 300 м на роздоріжжі знову повертаємо вправо (на схід), продовжуючи підніматися по піщаній дорозі. Після цього дорога ще трохи петляє, направляючись трохи північніше. Приблизно через 500 м вона виведе нас на роздоріжжя, де зіллється з просікою і далі прямуватиме на схід.
Через 500 м перетинаємо поперечну просіку і продовжуємо рухатися у східному напрямку. Ще через 300 м виїжджаємо на перехрестя з піщаною дорогою, звертаємо на неї вправо (напрямок — південний). Складність руху по піску дещо компенсується спуском, який починається, але з наближенням до залізниці дорога ставатиме більш розбитою.
Незабаром виїжджаємо до залізничної колії, повертаємо вліво на дорогу, що йде паралельно залізниці. Через 500 м під коліями буде тунель. Повертаємо вправо, проїжджаємо через цей тунель і дорогою у південному напрямку через 1 км потрапляємо до с. Артюхівка.
У селі піщана дорога перетинається з асфальтованою, по якій продовжуємо рухатися у південно-східному напрямку. Цією дорогою (напрямок поступово зміниться на східний) потрапляємо до с. Чемужівка. Тут можна звернути на асфальтовану дорогу (на північ), що веде до с. Борова, а потім до Харкова.
Інший варіант: на перехресті (магазини — з одного боку, школа — з іншого) повертаємо вправо, а потім майже відразу вліво і, рухаючись основною асфальтованою дорогою, через 2,5 км в’їжджаємо до м. Зміїв, звідки можна електричкою доїхати до Харкова.